
Моріс покинув батьківщину, дружину і двох дітей сім місяців тому. Тоді якраз закінчувався сезон дощів. Та Нігер вийшов з берегів настільки, що перш, ніж вирушити в дорогу довелося ще тиждень чекати. Гроші провідник взяв заздалегідь і це очікування було нестерпним. Тож коли привезений до Африки ще французькими колоністами в 60-х старезний вантажний "Рено" прибув у містечко Моріса, той вхопивши два невеликі клумки зірвався з місця, навіть не попрощавшись як слід. Він біг помаранчевою від глини вулицею, вздовж обидвох узбіч стояли десятки і десятки дітлахів, які голосно реготали йому в слід, навіть не підозрюючи, що пройде не так багато часу і кожен з них буде мріяти про те, щоб і по нього приїхав червоний від місцевого пилу "Рено" з відкритим кузовом переповненим міцними чорними чоловіками з білими зубами і рожевими мріями.
Сахару вони перетинали древнім караванно-контрабандним шляхом через Себху. Група Моріса виявилася нікудишньою, завдавала багато клопоту провідникам, а тому в Тріполі вони прибули на два дні пізніше запланованого, до того ж, троє були у вкрай важкому стані. Далі було два дні плавання в надувному човні поки їх перехопив патруль італійської берегової охорони, висадив на острові Лампедуза і видав кожному блискуче одіяло з фольги і сухпайок в пластику. Моріс був щасливий, він досягнув землі обітованої. Справа залишалася за малим – додзвонитися до Жерара, його номер телефону вкарбований у пам'ять наче напис на монументі, в Беніні він повторював ці цифри щодня. Цей код до успіху, цей код – це була та червона нитка, що мала вивести Моріса з заплутаного лабіринту попереднього життя в чистилище на порозі раю.
Перший гудок, другий, третій, четвертний і ось вони вже розмовляють. Падуя, його наступна ціль – якась Падуя далеко на півночі. Там буде коц в підвалі на складі і свояки. Багато свояків які все тут знають, косять великі гроші і навчать Моріса сміятися на всі 32 великі зуба і при цьому промовляти: Hi! I am friend, How are you? Its free, give me some money, its free. I am friend, наче закляття.
Все склалося як найкраще і ось Моріс стоїть в Венеції на Ponte degli Scalzi, торгує підробленими сумками Луі Віттон. І чорт забирай, він продасть всі ці сумочки, втюхає весь товар усім цим дивовижним расам, що пропливають натовпами перед ним, наче персонажі з Зоряних війн. Він просто мусить це зробити, застосувати вроджену плавність рухів, усю свою антропологію, розмах рук і силу голосу. А коли піде злива, буде ходити по Сан-Марко і продавати одноразові парасольки по 10 евро, згадуючи про той останній дощ вдома, що переповнив Нігер і який зупинила червона від пилу "Рено".